Під час перебування в шлюбі Відповідач без відома Позивачки поділив подаровану йому земельну ділянку площею 0,10 га, на якій розташований придбаний у шлюбі за договором купівлі-продажу житловий будинок, в результаті чого будинок залишився на ділянці площею 0,0548 га, а ділянка площею 0,0452 га виникла як нова, вільна від спільної нерухомості подружжя, з присвоєнням нових кадастрових номерів обом ділдянкам.

Рішенням суду поділено житловий будинок в натурі між подружжям з виділенням їм у власність відповідних частин згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи.

Право власності Позивачки на виділену судовим рішенням частину будинку зареєстроване в ДРРПНМ.

Оскільки Відповідач не допускає Позивачку до її частини будинку, посилаючись на те, що будинок розміщений на його особистій території, отриманій у дар за договором дарування, то вона не може безперешкодно володіти та користуватися своєю нерухомістю, бо перебуває в стані невизначеності щодо її прав на земельну ділянку площею 0,0548 га.

Щодо меншої ділянки площею 0,0452 га Відповідач зазначає, що вона є його особистою власністю і Позивачка не має до неї жодного відношення чи прав.

Через це Позивачка вимушена просити суд про визнання права власності на земельні ділянки і їх поділ в натурі.

Зазначення Відповідачем, що земельні ділянки є його особистою власністю, отриманою за договором дарування чи внаслідок приватизації, суперечить правовим нормам.

Так, не дивлячись на положення п.п. 3, 5 ч. 1 ст. 57 СК України щодо особистої приватної власності дружини, чоловіка на майно, набуте за час шлюбу в дар чи внаслідок приватизації, згідно з ст. 377 ЦКУ до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України;

істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об’єкт нерухомого майна, розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об’єкта до набувача такого об’єкта.

В свою чергу згідно зі ст. 120 ЗКУ у разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), розміщений на земельній ділянці, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта до набувача такого об’єкта без зміни її цільового призначення. У разі набуття частки у праві спільної власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), право власності на земельну ділянку, на якій розміщено такий об’єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об’єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі.

Згідно з принципом слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, земля переходить до набувача об’єкта (цілісність об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований), див. постанову КЦС ВС від 18.10.2023 №504/3831/19.

Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній споруди застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах №910/5201/19 від 20.07.2022, №686/9580/16 від 21.03.2018, №689/26/17 від 16.06.2020, якими підтримано правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України (у редакції, чинній у період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року), висловлений у постановах від 11.02.2015 №6-2цс15, від 12.10.2016 №6-2225цс16, від 13.04.2016 №6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується.

Позаяк сторони набули в шлюбі в сумісну власність на ім’я Відповідача житловий будинок, то на підставі вказаних правових норм земельна ділянка площею 0,10 га теж перейшла у день договору купівлі-продажу в їх спільну сумісну власність, не дивлячись на оформлення на ім’я Відповідача за договором дарування.

Набуття земельної ділянки в сумісну власність підтверджується й умовами кредитного та іпотечного договорів, у яких Позивачка дала згоду Відповідачеві як співвласниця на передання в іпотеку домоволодіння в складі будинку та земельної ділянки.

Обидві земельні ділянки, які виникли в результаті поділу ділянки площею 0,1000 га, також є об’єктами права спільної сумісної власності Позивачки та Відповідача, бо ділянка-донор належала їм спільно.

В п.п. 19, 30 Постанови №11 Пленуму ВСУ від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу; коли при розгляді вимоги про поділ майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Згідно зі ст.ст. 68, 59 СК розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу; дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У відповідності до ст. 70 СК у разі поділу майна подружжя частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Тому обидві земельні ділянки, які виникли в шлюбі, підлягають поділу.

Крім цього, оскільки після розірвання шлюбу на підставі судового рішення у власність Позивачки зареєстровано виділену їй частину будинку, то до неї перейшло і право власності на частину земельної ділянки під будинком у відповідності до імперативних норм ст. 120 ЗКУ.

Згідно з ст. 392 ЦКУ власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позаяк Відповідач не визнає ні спільної сумісної власності на ділянки, ні права власності Позивачки на їх частини, то таке право підлягає визнанню судом з поділом ділянок між сторонами в натурі у частинах згідно з варіантом поділу, визначеним висновком судової земельно-технічної експертизи.

У відповідності до ч.ч. 1, 8 ст. 30 ЦПКУ позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.

Буває, що не може бути поданий разом з позовом  висновок судового експерта з варіантами поділу земельних ділянок, оскільки Відповідач не допускає Позивачку та експерта на земельні ділянки для обстеження.

Якщо після відкриття провадження у справі Відповідач не створюватиме перешкод для здійснення обстеження, вимірів та зйомок ділянок судовим експертом та відповідними спеціалістами, то Позивачка надасть висновок судової експертизи невідкладно після його складення на її замовлення. Доцільно просити суд про встановлення додаткового строку на подання цього доказу з моменту його отримання. Інакше варто просити суд про призначення судової експертизи для визначення можливих варіантів поділу земельних ділянок та зобов’язання Відповідача забезпечити експертові та спеціалістам можливість здійснення вимірів та експертизи.

Позовними вимогами є визнання спільною сумісною власністю Позивачки та Відповідача земельних ділянок та поділ їх в натурі між сторонами з виділенням у власність Позивачки окремих земельних ділянок в розмірі ½ частин згідно з варіантом та схемою поділу, визначеними висновком судового земельно-технічного експерта.